2009 рік
СНПЧ А7 Самара, обзоры принтеров и МФУ

Пройшов тиждень, як ми вернулися з Першого Міжнародного Автомобільного фестивалю «Ретрофест», який пройшов в Кам’янець-Подільську. (сайт організаторів www.dixi-retro.com)
Цей фестиваль став приємною несподіванкою у наших планах. Ми про нього і не знали б, якби фанат горбатих запорожців з Камянця, більш відомий як Barbarossa, не написав мені і не передав запрошення від організаторів. Хутенько зібрали клуб і прикинули, що це все-таки Перший серйозний фестиваль ретро-техніки і потрібно взяти в ньому участь. Спочатку було 3 бажаючих потім 4 …5… 6.
І на жаль змогли поїхати тільки 4 екіпажі. Але не дивлячись на це, ми достойно виступили на змаганнях.
Наш екіпаж на білому Запорожці під номером 17 зайняв 1 місце в класі малих авто з об’ємом двигуна до 1500куб. см.
3 місце в абсолютно заліку: водій Ігор Цюваник, штурман Тарас Цюваник – наймолодший член клубу. УВАГА! Відкрито таємницю їхньої перемоги - перед раллі треба виспатись!
Екіпаж під номером 18 зайняв 2 місце у класі малих авто: водій Ігор Микитів, штурман Мар’яна Микитів. Грамоти отримали :)

А тепер враження про поїздку...
Наші машинки вперше після зими мали проїхати чималу відстань (~700 км), тому треба було їх підготувати. Злегка покрутили гайки, хто мав час то заїхав до нашого МОТО-Діда на регулювання та експертну оцінку. Попередньо домовились: виїзд у п’ятницю о 15.00.
Так як за тиждень вже не змогли перенести свої справи з п’ятниці, то виїзд плавно перейшов на 1700.. а потім на 1800 годину.
Зібрались всі на виїзді зі Львова (Винники), привітались і гайда в дорогу.


Перші 30 км дощ, політ нормальний.
Перша поломка – в одній машині клинять склоомивачі, двигунчик починає смердіти паленим.
Моє праве колесо досить гаряче.. колодки нові ще не притерлись, але руку не обпікає, отже їдемо далі.
Час від часу зупиняємось на заправках, почало вибризкувати літол з переднього правого колеса. На Окко купив банку літолу, як доїдемо треба бути змастити
До Тернополя без пригод. На щастя дощ практично перестав J двірники не дуже і потрібні.
Тут наша компанія збільшилась +1 :)


Далі нас вела Тьотя Зіна, в народі GPS-навігатор, навіть правильно з Тернополя виїхати не змогли :) Ведуча машина з навігатором проскочила поворот на Чортків, наступна за нею побачивши наше відчайдушне мигання фарами з заду і скрут в право зупинилась і прослідували за нами. Здзвонились з першим, повернули :). Другий раз Зіна знову глюканула в тернопільській області – завела нас в Гусятин, з якого ми не могли вибратись. Але нам допоміг якийсь добродій на мерседесі J, включив аварійку і їхав попереду показуючи дорогу. І тут нас злапали собаки, тернопільським мєнтам ПРІВЄТ. Почали доколупуватись, не представились, вимагали документи, провіряли так не наче ми в прикордонній зоні і є типовими контрабандистами. Потім нас все таки вивели з Гусятина і ми поїхали в Камянець. За 5км до Камянця Зіна знову ледь не ввела в нас в оману :) але ми були готові :). Подзвонили організаторам уточнили дорогу і заїхали нарешті в місто.


Кам’янець-Подільский – це прекрасне, маленьке, зелене, старовинне місто. В ночі замок підсвічується, і стара частина міста теж. Море позитивних вражень та щастя що нарешті доїхали.
Знайшли готель «Сім днів», де пройшли реєстрацію та нарешті поїхали в наметове містечко. Розставили намети і святкували наш приїзд за веселими розмовами до 4-30 :) почало вже світати, то ж вирішили, що треба відпочити перед напруженим днем.
Зранку відкрився живописний вид з замкової гори на місто, річку, каньйони та потертий життям «Горбатий» внизу біля замку :)
Описати красу Кам’янця-Подільського просто неможливо! Це треба бачити. Думаю будь-хто, хто приїде сюди буде захоплений цими мальовничими пейзажами, а як вам повезе з погодою, то чудовий настрій та незабутні кілька днів гарантовані. Це унікальне місце і його треба побачити на власні очі.
Отже прокинулись ми вже ближче до 10-00. Перекусили та почали збиратися. Передзвонив організаторам, з подивом дізнався, що конференція з 11 перенесена була на 10 годину і вже закінчується. З обіцяних душів, туалетів, охорони не було нічого. Брешу були туалети, до яких іти 300м може трошки більше. Вибачились пере сусідами, які не могли заснути :)
І тут з нами зв’язався Барбаросса(Саша), який дуже хотів нас побачити :) з радістю зустрілись та побалакали. Нам було соромно виставляти брудні машини на виставку. А води не було. Барбароса люб’язно запропонував помити машини в нього, а ми цим скористались.
По дорозі трапився цікавий момент – виявилось що міст перекривають на день, а проїжджати може тільки спецтехніка. Ми здивовані зупинились перед мостом. І тут під’їхала швидка, ДЯКУЄМО!!!, і запустила нас в середину на міст. Під’їхали до виїзду з моста…Хм… він теж закритий. Водій швидкої сказав що через 20 хв буде вертатись і нас випустить. Але не довго думаючи вирішили проскочити :) на швидкості :) майже. Я пішов поміряв ширину прольоту між стовпами та муром – 2 кроки: ЗАЗІК ПРОЛАЗИТЬ ;) і ми всі один за одним через бордюри проскочили огорожу. Туристи мали атракцію ;) нажаль на наших фото цього потішного «перелізання» не має. Можливо хтось відвідувачів сайту надасть нам фото. Будемо дуже раді.
Помили машини і з радістю та гордістю заїхали на площу на блискучих залізних поні.
Більшість учасників вже вишикувались, ми були одними з останніх.


Наш приїзд не пройшов повз увагу відвідувачів виставки, а також форумчан з zaz.kiev.ua. Згідно спостережень білий та темно-зелений запорожці більше подобались дітям та дівчатам, жовтий(тюнінгований) підліткам. Познайомились нарешті з Serg.zp(Сергієм), який мені допоміг дістати купу запчастин для мого запорожця(і продовжує допомагати з наступним). Нажаль ми були єдиними зазоводами на виставці. Також Black Dancer, Исаев та ще кілька людей з форуму, вибачте всіх не запам’ятав. Також до нас підійшов Игор Лященко, самий імпозантний учасник ретро фестивалю, який приїхав на Чайці(як я пізніше сказав – «авто зроблене з Любов’ю»), клуб «Авто Ретро Донбас»(www.retro.dn.ua). Ця машина виглядала просто фантастично, все таки авто зроблені для перших осіб держави були пророблені до гвинтиків. Донецьк – МОЛОДЦІ. Так тримати! Ваші зусилля варті поваги та наслідування.

 

Найширше були представлені волги та «побєди». Моє серце полонила елегантна низька неймовірно синя «Кобра». Це автомобіль який би я не відмовився мати в своєму гаражі. Фото в галереї. Ці автомобілі збираються ручну, виробник Великобританія. Вартість машини десь 80000 Євро залежно від начинки. Всі вони робляться по індивідуальному замовленню.
Також було кілька стареньких «Москвич 402», в досить непоганому стані. Також на 2 день привезли свіженький Москвич, таке враження що він щойно з конвеєра.
Одним з самих загадкових автомобілів була волинянка(амфібія), продукт нашого воєнпрому. Доглянута, цікава машина + антуражний вигляд екіпажу(військова форма СРСР, автомати Калашнікова) викликали величезний інтерес публіки. Хлопці здійснили подвиг: приїхали на цьому авто(кабріолеті) з Києва через ніч в дощ. Якщо не помиляюсь їхали 16 годин.
Так за розмовами та знайомствами прийшла обідня пора. Ми пішли в кафе, за рекомендацією Саші. Ой.. цей совковий сервіс :) спочатку хв. 10 чекали на меню, потім офіціантку… прочекавши на замовлення 20хв я пішов до офіціантки і сказав що в нас змагання, і якщо ви не зробите нам обіду ми встанемо і підемо. Мені подзвонили знайомі, виявляється почалась реєстрація на ралі. Дуже цікаво… Прибіг до організаторів – ралі буде починатись о 14-45. Класно, а в програмі на 1500. Записав всі наші екіпажі. Пообідавши пішли до машин. Змагання починались від фортеці, поїхали туди.. 15-00… 15-10…. 15-30 Старт!!!! Наші машини стартували одна за другою, розуміючи що виграти дане змагання в мого екіпажу немає ніяких шансів, ми зайнялись оглядами місцевості та купівлею та поїданням черешень. Швиденько доїхали до Хотина. Десь через хвилин 30 почали підтягуватись решта наших авто. «Ну и гадость этот ваш бензин». Не знаю як їздять Люди, але наші машинки від бензину який ми заправляли в Камянці та околицях, почали пчихати та пропала тяга. Випробовувати заправки незнайомих брендів більше не хотілось. Заправились на Лукойлі.

Хотин. Це без сумніву теж цікава та оригінальна фортифікаційна споруда. Трошки не зрозуміла будова мкрів та самої фортеці. Зайшли на територію, питаюсь за екскурсовода: «Ну, та підіть найдіть собі екскурсовода.» Хм… Не полінився, пішов, знайшов, Ек: «Ну це треба оформити заявкууу….» ще якісь документи і пішов, мабуть дуже зайняті ці люди екскурсоводи. Мдя.. сервіс в Україні. Пішли самі собі поблукали по замку
Пофотографувались і пішли до машин. Організатори попросили почекати ДАІ, і що б всім колоною гарно доїхати. 10хв 20.. 30.. 40.. організатори не витримали самі сформували колону поїхали. На півдорозі до Кам’янця нас зустріло ДАІ. СЛАВА ДАІ. Очолили колону і втопили 80км\год. Хлопці трошки не розуміли що в колоні не наші сумнозвісні політики на яких не діють ПДР, а ретро-автомобілі. Через що колона розірвалась на групки автомобілів. Мені теж було шкода свій мотор і був змушений постійно відставати.
На щастя ніхто не заблукав. І всі живі здорові добрались до Кам’янця. Результати пообіцяли на наступний день в обід. На Вірменському ринку – головній сцені фестивалю – були танці та продовжили виставку автомобілів. Нові люди нові знайомства. VAZ2115, привіт!
Ще трошки походили по місту і поїхали ставити намети. Цього разу міст був вже відкритий і спокійно заїхали на імпровізований кемпінг. Машин вже було значно більше. Організатори пообіцяли вечерю. І знову це слово паразит – фантастика. На польовій кухні зробили чудову гречку та неперевершену(фантастичну) уху(мабуть з сома). На смачненьке підтягнулися наші нові друзі з київського ЗАЗ-клубу та всім відомий Барбаросса, який по моєму був усюди і весь час J. Автомобілі – бездонне джерело тем для розмов. Організувались кружки по інтересах. За вечірніми розмовами та чаркою з темніло, попрощалися із зазоводами, на зміну прийшла Олена Дика, один з організаторів фестивалю J ми не могли її просто відпустити J і подарували карту Львова із запрошенням відвідати наше славне місто та збори клубу ЗАЗ-Козак. Швиденько втекти п. Олені не вдалося, так як навіть в послідній хаті наливають 3 рази. Уточнили графік наступного дня. І пішли за добавкою ухи та салатиків.
Ми знову були мабуть останні хто в тому містечку пішов спати :)


День третій. Неділя. Сонце немилосердно палило з самого ранку. Вже в 8-30 в наметі сидіти було важко. Почалась процедура збирання та сніданку. По трохи гості фестивалю збирались та від’їжджали в невідомому напрямку. Так і не встигли сходити на екскурсію саму Стару фортецю. Але це залишили на наступний раз. Надіємось що фестиваль буде мати продовження. На понеділок вирішили не залишатись, так як ні душів навіть просто води не було. Перевірка машин перед дорогою. Майже все на місці. Знову сформували колону. Виїзд в місто, шикування на площі. Почалися конкурси караоке та костюмів. Донбас знову був в переді всіх :) Молодці :) Взнали що грамоти будуть вручати аж пізно ввечері. Шкода.. Перекусивши борщику зібралися в дорогу.
Зі всіма з ким зустрілись попрощались. Хочу ще раз всім сказати ДЯКУЮ. В першу чергу фестиваль та мандрівку роблять люди. І ми будемо раді бачити всіх наших нових знайомих у Львові.
Виїхали, заправились на ВОГ… No comments. Проїхали трохи більше 100 км, в першій машині «пропала тяга», мучились, мучились.. вирішили зупинитись. Тільки-но вийшли з машини як почули різкий неприємний запах паленого літолу. Барабани були розпечені, ще не до червоного, але мало бракувало, літолом було вкрита вся зовнішня стінка диску. Будемо чекати. В цей час метрів 100 від нас підозріло перекосилась машина, що стояла на обочині. Підійшли… хлопака неакуратно припаркувався, рів було закрито травою, і його просто злило в рів. Машина стала під кутом градусів 30 до дороги, помогли випхати. Він ніяк не міг завести машину. Причина – бензиновий фільтр бурого кольору і в ньому якась мутна рідина. Тут ми вже нічим не могли помогти і вернулись до своїх авто. Диски вистигли і ми стартували.
Доїхали до Теребовлі і тут на спуску, картина маслом, в першій машині відкриваються двері висовується нога і починає гальмувати, я так злегка оторопів, але виключаю запалення, кидаю машину на передачу вискакую і біжу на допомогу. В трьох нам вдалося зупинити машину :) Після не тривалих досліджень виявили що йокнув і не качає головний тормозний циліндр. На щастя я мав запасний. Зібрали раз… не працює.. перекусили, розібрали зібрали ще раз. О! прокачали, є гальма. Клас! На це пішло десь 2.5 год. І якраз єдина що була банка гальмівної рідини. Відкрили ковпаки на колесах, а змазки не має. те що було - запечене і чоне. Змазали гайку та підшипник.
Поїхали акуратно, стараючись як можна менше гальмувати. Доїхали до Тернополя, розвилка на Львів. Тут раз і моя машина глохне. Завестись не може – не вистарчає заряду акумулятора. Трохи дивно адже електрики не включав. Коли розрядилось не зрозуміло. Зняли 2-й акумулятор завели все працює, клему зняли – далі все працює. Але фари ледь світять. Сумно. Але до дому ще 130км. Постає вибір – або працюють двірники і габарити, або працюють ледь-ледь фари. Я вибрав двірники і габарити. «Видимость 20, иду по приборам». Такої їзди я ще не мав – ніч, фар не має, лупить дощ. Добре хоч гальма справні. Ух-х-х. Коли стало зовсім темно мене обігнав один з наших Запорожців і ми поїхали колоною – в першого є світло, але не працюють двірники, в другого є габарити та двірники, але не має світла. На щастя з 3 машиною все було гаразд.

Так пройшли 2.5 год. до Львова. Але це ще не все. На під’їзді до Винник робимо поворот на заправку. Моя машина глохне і все, більше не заводиться. Порухав дроти біля замка запалення – почав мигати діод сигналізації – пропадає «+» на машині. Класно. Під світлом ліхтарика розкрутив всі дроти парочка з невідомих причин замкнула на сусідів. Акуратно все розвів замотав ізолентою, штовхнули – машина завелась без проблем. Світла не має взагалі – згорів включатель світла. Включив лівий поворот і так на його світлі загнав машину до друзів. Взяв таксі і поїхали до Львова. Втомлені але щасливі добрались до дому.
Дорога Львів –Кам’янець-Подільський – 6 год
Дорога Кам’янець-Подільський – Львів – 12 год
Але дякуючи прекрасній компанії, новим знайомствам та чудовому відпочинку, зараз всі ці доволі небезпечні пригоди викликають лиш посмішку. «Все що не вбиває робить нас сильнішими»
Організаторам Велике ДЯКУЮ. Зробити такий фестиваль (біля 40 авто), без нормальної спонсорської підтримки, без підтримки міської влади на своєму ентузіазмі, це було потужно. Так тримати. Ви внесли свою лепту в розвиток та популяризацію ретро-техніки в Україні. Постараємось підримувати вас і на далі.

Наші зауваження:
- На наступний раз хочеться що б був краще організований документообіг(реєстрація авто 1 раз і далі цю інформацію що б використовували).
- Наявність умов в наметовому містечку – охорона, душ, туалет.
- Повідомляти учасників про зміни у розкладі вчасно.
Оце мабуть і все.
Машинки обкатали і готуємось до нашої великої поїздки.
Всім щасливо і до нових зустрічей.

Андрій Бандровський

Правова інформація

При використанні інформації представленої на даному веб-сайті обов'язково слід вказувати гіперпосилання. Несанкціоноване використання будь-якої інформації з цього веб-сайту є порушенням законів про авторське право.
Адміністрація веб-сайту не несе відповідальності за будь-які прямі, непрямі, спеціальні чи неспеціальні збитки, викликані використанням цього сайту чи пов'язаних із ним веб-сайтів, а також за несвоєчасність поновлення інформації розміщеної на сайті. Назви та зображення торгових знаків, розташовані на даному веб-сайті, які належать третім особам, вказані в ілюстративних цілях та належать їх власникам. Посилання на сайти третіх осіб Адміністрація веб-сайту не несе відповідальність за зміст та достовірність інформації на веб-сайтах, гіперпосилання на які вказані на даному сайті.