Сторінки історії ЗАЗ

Минає 40 років з початку серійного виробництва першого українського легкового автомобіля. Скільки колишніх водіїв зі щирою теплотою згадують цю машину! Ніхто, звісно, не заперечує: сьогодні “горбатого” ніяк не назвеш досконалою моделлю. Але сорок років тому все було зовсім інакше. Пересічним автолюбителям “Запорожець” здавався маленьким технічним дивом. Усе тут було незвичним: і задньомоторна компоновка, і V-подібна “четвірка” повітряного охолодження, і незалежна підвіска задніх коліс… Та й зовнішність, як на мікролітражку, була цілком на європейському рівні: формою автомобіль нагадував італійський FІАТ 600, що перебував тоді в зеніті слави, але при цьому не копіював його…

На початку 50-х років економіка Західної Європи загалом подолала повоєнну розруху, і все більше людей хотіли сісти за кермо власного автомобіля. Однак франків, марок і лір у їхніх гаманцях було ще не густо. І ось для таких покупців багато фірм почали випускати маленькі, дешеві й економічні автомобільчики, часто – двомісні, а інколи – навіть триколісні, з мотоциклетними моторами. Літраж двигунів не перевищував 600 см.куб, за що машини й дістали назву мікролітражних.

Мода на мікролітражки поступово набувала повального характеру. Так, 1958 року у ФРН було випущено 600 тис. таких машин або 39,4% від загального виробництва легкових автомобілів, у Франції – 290 тис. (25,2%). в Англії – 290 тис. (19,3%). Та всіх випередила Італія, де на цей час випуск автомалят перевалив за 58%.

У колишньому Радянському Союзі дослідні роботи над мікролітражками розгорнулися в середині 50-х. Було створено ряд експериментальних зразків, та до серійного виробництва поки не доходило. На шпальтах газет і журналів точилася бурхлива дискусія на тему: “А чи потрібен радянським людям мікролітражний автомобіль?”. Оптимісти вважали, що потрібен, бо “економічна й дешева машина дасть змогу задовольнити потреби широкого загалу автолюбителів”. Песимісти ж заперечували, що подібні “шкаралупи”, недолугі й недовговічні, зовсім не придатні для наших доріг… Врештірешт суперечку вирішили фахівці: мікролітражка потрібна, але… хай вона буде дещо більшою й міцнішою від західних аналогів.

І ось настав час від слів переходити до діла. Практичні заходи було визначено постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1958 року “Про організацію виробництва мікролітражних автомобілів”. Там же було названо й місце випуску – запорізький завод “Комунар”. Чому вибір упав саме на це підприємство, яке тривалий час займалося випуском різних комбайнів, у тому числі кукурудзозбиральних, сьогодні, певно, не скаже ніхто. Може, на рішення тодішнього голови Ради Міністрів М. С. Хрущова вплинула його всенародне відома любов до кукурудзи? А може, мають рацію заводські ветерани, стверджуючи, що його довго й нудно вмовляв тодішній директор заводу Т. Є. Габелко?

Хоч би як там було, рішення з’явилося, і крига скресла. Територія заводу перетворилася на велике будівництво. Менш ніж за рік звели новий інструментальний цех площею 6000 кв.м. Збудували першу чергу кузовного корпусу і будівлю конструкторсько-експериментального відділу. Головний корпус реконструювали і розширили: тут обладнали цех фарбування та обробки, а також складання і здачі автомобілів. До нього прибудували ще одне приміщення – для нового цеху металопокриття…

Тим часом, паралельно провадилися роботи й над конструкцією нового автомобіля. Прямим попередником “Запорожця” вважається дослідна задньомоторна мікролітражка “444”, збудована на Московському заводі малолітражних автомобілів (МЗМА). Перший її зразок з’явився ще в 1957 році, а другий, модернізований, – у 1958-у. Зовні вона сильно нагадувала FІАТ 600, хоч і відрізнялася в деталях. Важливим моментом були 13-дюймові колеса (замість 12-дюймових) і збільшений кліренс. А головна різниця була в двигуні. Якщо на італійській машині стояв спеціально розроблений 4-циліндровик рідинного охолодження, то на МЗМА-444 вирішили обійтися сурогатом: 2-циліндровий опозитний “повітряник” МД-65 у 17,5 к. с. був варіацією мотоциклетного движка Ірбітського заводу. Як показали випробування, агрегат цей був слабеньким і недовговічним.

Спеціально для радянського “народного автомобіля” 1959 року НАМІ виготовив два дослідні 4-циліндрові мотори повітряного охолодження. У липні з’явився двигун ЗАЗ-965Г з протилежним розташуванням циліндрів – своєрідний переспів конструкції фольксвагенівського “Жука”. А наприкінці року збудували V-подібний агрегат ЗАЗ-965В. Треба сказати, що V-подібні 4-циліндрові двигуни взагалі трапляються нечасто, їх органічна вада – погана зрівноваженість моменту сил інерції першого порядку. Та в даному разі цей порок механічного серця “вилікували”, встановивши спеціальний компенсаційний вал з противагами. Він обертався з тією ж швидкістю, що й колінчастий вал, але в протилежний бік. І тепер на перший план виступала позитивна риса V-подібного мотора: в порівнянні з опозитним він був куди компактнішим. Тому не дивно, що при виборі силового агрегату для “Запорожця” перевагу віддали саме йому. Можливо, відіграло свою роль і те, що на новітніх західнонімецьких машинах Ford Таunus теж стояли мотори V4 – правда, рідинного охолодження.

Що стосується “Запорожця” в цілому, то в порівнянні з московським МЗМА-444 він був істотно поліпшеним. Кузов змінився і став міцнішим. Коробку передач підсилили. Передня підвіска на архаїчній поперечній ресорі поступилася місцем компактній торсіонній, що дозволило збільшити об’єм багажника. Загальна вага автомобіля трохи збільшилася, зате набагато зросли і його надійність та довговічність.

ЧЕРВНЕВИЙ ПЕРВІСТОК

Гортаючи підшивку заводської багатотиражки “Коммунаровец” за 1959 рік, не можна не звернути уваги на номер від 18 червня, де із захватом повідомлялося: з воріт експериментального цеху вийшов перший “Запорожець”! Цю дату і вважають днем народження української мікролітражки. Правда, тут є один нюанс. Справа в тому, що згадана газета не була щоденною, а тому названа в ній подія цілком могла мати місце кількома днями раніше. Дане припущення підтверджує листівка “Молния” з того ж архіву. Вона теж присвячена появі першого “Запорожця”, але… датована 12-м червня! Але ж “Молнии” зазвичай випускалися саме в день події… Утім, не будемо сперечатися продати. У будь-якому разі можна напевне стверджувати, що “Запорожець” народився в середині червня.

Як співається в популярній російській пісні, “одна дождинка – еще не дождь”. І дослідний зразок – ще не потік серійних автомобілів. Цю дистанцію величезного розміру заповнює звичайно марудна, напружена робота з випробувань І доведення машини. Так було і з ЗАЗ-965. Сам автомобіль доробляли в Запоріжжі, а виробництво двигунів до нього налагоджували на реконструйованому Мелітопольському моторному заводі (МеМЗ).

Про головні етапи цієї роботи можна дізнатися, переглядаючи пожовклі альбоми документів відділу випробувань заводу… У січні 1960 року ЗАЗ і Мелітопольський завод за кресленнями МЗМА і НАМІ виготовили три дослідних “Запорожці” з двигунами МеМЗ-965В. Із січня по березень провадилися міжзаводські випробування. При цьому машини № 1 і № 2 накатали по 5 тис. км, а машина №3 – 14 тис. Після чого вся трійця надійшла в розпорядження міжвідомчої комісії. Випробування почалися 7 березня і закінчилися за основною програмою до 25 червня.

Яким же був вердикт вельмишановної комісії? Вона констатувала, що основні параметри машини витримані й відповідають проектному завданню. Було висловлено й зауваження. Вага автомобіля виявилася завищеною на 53,7 кг, внутрішні розміри машини, а саме відстань від підлоги до стелі, були меншими від креслярських на 25-30 мм. Відзначалася також недостатня надійність клапанів: один з них на випробуваннях обірвався. Загальний висновок комісії був, проте, втішним: рекомендувати до виробництва, правда, після доробки.

У СЕРІЮ!

У ті роки було прийнято перед запуском у серію демонструвати автомобільні новинки “керівникам партії й Радянської держави”. Не минула ця доля й “Запорожець”: його повезли до Москви, “самому” М. С. Хрущову. Оглядини відбулися 18 липня 1960-го. Тут до речі згадати один епізод. Якось під час перебування у Франції М. С. Хрущов відвідав автозавод Renault, де йому подарували маленьке, красиве купе Florida. І тут стався казус: невисокий, але вгодований, з великим кулеподібним черевом голова Ради Міністрів ніяк не міг просунутися за кермо…

Цього разу все пройшло чисто – голки не підточиш. Через широкі двері “Запорожця” Микита, як усі позаочі називали Хрущова, благополучно всівся в автомобіль. Водій-випробувач ЗАЗу А. В. Скиданенко провіз його по території Кремля. Високопоставлений “тест-драйвер” лишився задоволений машиною. І висловився в тому розумінні, що вона обов’язково має бути доступною трудящим за ціною… Так і було зроблено. Ціну “Запорожцю” встановили у 18 тис. крб., що приблизно відповідало річному заробіткові інженера або висококваліфікованого робітника.

Виробництво серійних “товарних” машин завод розпочав з 1 жовтня 1960 року. До кінця року з воріт підприємства виїхало приблизно півтори тисячі нових мікролітражок.”Запорожець-965″ швидко зажив популярності. Він приваблював своєю відносно невисокою вартістю, а також економічністю. Експлуатаційна витрата пального становила 7,3 л на 100 км проти 10 л у “Москвича-402” чи “407”. Повноцінна 4-місна машина була компактною і маневреною: довжина її становила всього 3,33 м, а радіус повороту по колії зовнішнього колеса -5м. Незалежна підвіска всіх коліс, рівне, без тунелю карданного вала днище, коротка база й 20-сантиметровий кліренс під задньою віссю забезпечували непогану прохідність.

Були, ясна річ, і вади. Приміром, шумність у роботі, яка надто докучала заднім пасажирам. Дверцята, що відчинялися за старим звичаєм, проти ходу, могли при випадковому відкритті на ходу перетворитися на вітрило І знести машину з дороги. Невдалим, з точки зору пожежної безпеки, було розташування бензобака в передній частині кузова, у небезпечній при зіткненні зоні…

“ЗАЗ-965А” на експорт

Багатьох автолюбителів не влаштовувала недостатня потужність двигуна, а звідси – і слабка динаміка “Запорожця”. Тому в жовтні 1962 року почався випуск модернізованого ЗАЗ-965А. Робочий об’єм двигуна збільшився з 746 до 887 см/куб і відповідно потужність – із 22 до 27 к. с. Зросла, зрозуміло, й максимальна швидкість – із 80 до 90 км/год. Ця машина була у виробництві до травня 1969 року.

Коли у вересні 1993 року святкували 130-річчя заводу, святкову автоколону відкривав один з перших “Запорожців”, прикрашений великим щитомтранспарантом із цифрою 322 106. Саме стільки автомобілів ЗАЗ-965 і ЗАЗ-965А було випущено в 1960-1969 роках. Чимало з них і сьогодні ще можна побачити на наших вулицях і дорогах. А добра пам’ять про них житиме ще довго – принаймні, доки будуть живі ті, хто на них їздив і хто їх любив.

Леонід ГОГОЛЄВ (“Сигнал” №7.2000) ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ “ЗАПОРОЖЦЯ”